Історія масонства

Громадсько-політичні рухи завжди викликали підвищений інтерес, позаяк вони найповніше відображають особливості суспільного розвитку. Досліджуючи їх, не можна обійти увагою таке масштабне явище суспільно-політичного життя як масонство. Масони постійно тримали руку на пульсі суспільних явищ та процесів, так чи так були причетними до багатьох із них. Особливо помітна їхня участь у виданні книг, часописів, заснуванні друкарень, створенні багатьох відомих літературних і музичних творів, наукових праць. Під впливом масонства сформувався певний тип особистості зі специфічними інтересами, характером поведінки, моральними принципами. Але масонство “ це не тільки світогляд, засади моралі, система символів і ритуалів, спосіб життя. Учасників течії нерідко вважають носіями революційних або навіть руйнівних ідей. Отак, Великий Майстер ложі Великий Схід Франції Роже Лєрей стверджував: “Переконаний, що масонству споконвічно був притаманний політичний характер. При цьому, коли я говорю про політику, то зовсім не стверджую, що всі масони повинні дотримуватися єдиного погляду. Позаяк масонство століттями публічно відхрещувалося від політики, фактично займаючись нею, воно накликало на себе сильний вогонь критики… Не масонство підняло повстання американців проти англійського імперіалізму. Але найбільш рішучими учасниками цього повстання були масони. Вашингтон став Вашингтоном, бо він був масоном. Як і Франклін, Лафайєт. Масон О’Хіггінс “ “батько” Чілі. Аргентину “створив” Сан-Мартин. Болівар побудував Велику Колумбію, Хуарес “ сучасну Мексику. Це все масони” [1, 19]. Помітно виокремлюючи і десь навіть протиставляючи масонів решту світу, він, проте, казав: “Це своєрідний мікрокосм. У ньому находять відображення всі явища, які протікають у суспільстві в цілому”.

Безпосередніми попередниками масонів вважаються середньовічні каменярі, які споруджували собори в Західній Європі. У XI ст. там почалося бурхливе будівництво, і саме в цей час зародилося т. зв. оперативне (практичне, пов’язане з фаховою діяльністю будівельників) англійське масонство. На будівельному майданчику знаходилася ложа(майстерня), яка об’єднувала навколо себе каменярів. На чолі ложі стояв Майстер. Члени ложі були пов’язані не тільки таємницями професійної майстерності, а й узами взаємодопомоги, певними ритуалами та взаємними зобов’язаннями. Сам же термін “ложа” вперше з’являється в 1278 р. у кошторисі, складеному будівельниками в абатстві Вале Ройяль. Середньовічні ложі “ гільдії, мали свій суд, особливий статут (“Книгу ремесел”) і благодійну касу.

Масонство другої половини XVII ст., як показала його історія, об’єднувало дуже різних за духовною орієнтацію людей – від окультистів до раціоналістів. Але для будь-якого члена братства обов’язковим було визнання двох постулатів “ абсолютного буття Великого Архітектора Всесвіту і безсмертя душі. Звідси – велика тяга до з’єднання з миром духів, віра у можливості магічного впливу, звернення до таємних сил. Усе це співіснувало з оптимістичним раціоналізмом Просвітництва. Проголошення свободи від догми, рівність на основі дотримання прав людини, терпимість, надання допомоги “братам”, робили масонство привабливим для того, хто хотів “кинути з себе пута старої ідеології і моралі нерівності”.

Історія нового “спекулятивного” масонства веде свій відлік із 1717 р., коли чотири лондонські ложі на свято Іоанна Хрестителя в таверні “Гусак та рожен” об’єдналися в першу у світі Велику Ложу, або Великий Схід Англії, й обрали її керівний склад: Великого Майстра (дворянина Ентоні Сейєр), Великого Наглядача (капітана Джозеф Елліотта та столяра Джекоба Лемболла). Новоутворена масонська організація проголосила себе головною ложею всіх “майстерень” світу. Кількість їхніх членів постійно зростала, тому іноді епоху Просвітництва називають ще епохою масонства. Вступали вчені, творці енциклопедій, поети, композитори. “Чарівна флейта” Моцарта вважалася музичним кодом масонства .

У середині XVIII ст. почали виникати філії Великого Сходу Англії, а в 1751 р. Велика Ложа розкололося на “старих” і “нових” масонів. Це тривало до 1813 р., коли між обома ложами було укладено Акт про союз і утворена Велика об’єднана ложа Англії. До того часу течія поширювалася в країнах Європи та Новому Світі.

У політично роздрібненій Італії протягом ХVIII ст. масони працювали незлагоджено. Існувала велика кількість лож, які перебували під впливом іноземних опікунів “ англійців, французів, австрійців. 30 червня 1805 р. у Мілані було засновано ложу Великий Схід Італії, яку очолив віце-король Ежен Богарне. Після падіння імперії Наполеона рух вступив у глибоку кризу. У країні виник ряд таємних організацій, що діяли в руслі масонських традицій, однак формально не належали до ордену. Однією з найактивніших організацій виявилося товариство карбонаріїв, частково пов’язане з масонством своїми ритуалами.

В Америці “хрещеним батьком” масонства вважають видатного політичного діяча Б. Франкліна. 1731 р. він стає масоном, ще через три роки “ Майстром Великої Пенсільванської провінційної ложі, підпорядкованої Великій ложі Англії. Тоді ж Б. Франклін видав “Книгу статутів” Андерсона. Протягом 1779"1781 pp. він очолював ложу “Дев’яти Сестер”. Своїм почесним членом його обрав ряд французьких “майстерень”.

В історії були часи, коли масонство вимушено ставало “таємною організацією”. Але там, де воно мало змогу проводити свою роботу в оточенні суспільної поваги, як, наприклад, в Англії, США, Австралії, завжди діяло “при світлі дня”. У газетах цих країн можна натрапити на оголошення про збори лож. В особливі дати масони виходять на вуличні демонстрації, надівши фартухи, шарфи і орденські ланцюги. Так люди різного соціального походження пишаються своєю приналежністю до масонської організації